Як вафлі перетворилися з давньоримського делікатесу на одні з найпопулярніших ласощів у світі

Вафлі, приготовані з тіста, затиснутого між двома візерунчастими пластинами, вважаються одним із найдавніших десертів. Їх їдять із медом, збитими вершками, сиропом або джемом, на сніданки або під час швидких перекусів.

Вафлі бувають хрусткими, солодкими або солоними, з глибокими або дрібними боріздками, і користуються величезною популярністю, особливо на північному заході Європи, у США та Азії.

У цій статті OBOZ. UA розповість про історію походження цієї страви та її різновиди.

Хто придумав вафлі?

Експерти, які вивчають історію кулінарії, стверджують, що походження цих ласощів налічує тисячоліття. Його коріння можна простежити до Стародавньої Греції та Риму. Зокрема, багато фахівців стверджують, що воно є нащадком популярного "crustulum" – солодкого печива, яке обожнювали стародавні римляни,

Його назва вказує на те, що crustulum були хрусткими, плоскими, з розсипчастою скоринкою, яка танула в роті. Їх випікали між двох нагрітих "прасок".

Цей спосіб ідентичний технології приготування сучасних вафель, щоправда, невідомо, чи мали crustula характерні боріздки.

До речі, глибші дослідження показують, що римські crustula – це результат еволюції panis obelius, спеціального хліба з оливками чи свіжими фігами, який давні греки готували у такий самий спосіб, між двома "прасками", і їли під час діонісійських ритуалів.

Солодка еволюція

У своїх віршах "Сатири" Горацій пише, що вчителі зазвичай давали крустули дітям, щоб переконати їх вивчити букви алфавіту. Згодом це просте і смачне печиво зуміло завоювати дуже важливу частину банкетної церемонії – десерт, і подавалося наприкінці трапези.

Крустули були настільки популярні, що багато відомих давньоримських письменників згадували їх у своїх творах. Так, родоначальник сатири, Гай Луцилій, одного разу написав, що "із задоволенням ласував одними "крустулами". Знали про них і Плавт, і Сенека, і Луцій Апулей.

З приходом християнства ця страва не загубилася, а техніку її приготування було відточено в Середні віки, коли на печиві з'явилися борозди, які наближали його до сучасних вафель.

Сьогодні сполучною ланкою між римськими крастулами та вафлями вважається італійське феррателле. Його назва походить від металевого преса або праски, які і в наш час подекуди використовується для випічки.

Феррателле, або піццелле, мають крихітні квадратні боріздки, як на вафлях, а основний рецепт та інгредієнти, скоріш за все, ті ж самі, що використовувалися раніше для крастул. За старих часів таке печиво користувалося особливою популярністю під час різдвяних і карнавальних свят.

Як і коли "італійські вафлі" потрапили до Північної Європи та США?

Римляни, поряд із культурою, поширювали і свої продукти харчування. У підсумку крастули опинилася в сучасній Франції, Бенілюксі та Англії.

До моменту розпаду Римської імперії ці ласощі вже вважалися місцевими стравами. А подальший їхній розвиток, імовірно, стався на європейських торговельних шляхах у Середньовіччі, коли феррателле стали експортуватися в Північну Європу.

Нарешті, перехід до Нового Світу стався на початку 1600-х років із першими голландськими поселенцями, які висадилися в Нью-Йорку. Саме тоді крастула-феррателле перетворилися на вафлі і прижилися в Америці.

Сьогодні вафлі можна знайти практично скрізь. А в США 24 серпня, в річницю дня, коли американцеві Корнеліусу Свартауту було видано патент на першу вафельницю в Штатах, навіть відзначається Національний день вафель.

Раніше OBOZ. UA розповідав, як приготувати італійський пиріг із полентою.

Підписуйтесь на канали OBOZ.UAвTelegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.